Перша реакція на повідомлення від НОК України про місію прапороносця

Владислав: «Першими емоціями були радість та гордість. Деякі журналісти ще восени казали, що наполягатимуть на моїй кандидатурі. Але все одно, до самого останнього це було досить неочікувано. Я не міг чекати, що саме мені випаде така честь».

Єлизавета: «Для мене це було абсолютною несподіванкою. Я, звичайно, зраділа, бо мало того, що я поїду на Ігри, так ще й їх відкриватиму. Я не могла в це повірити».

Символізм і підтримка близьких

Владислав: «До офіційного анонсу нікому не говорив, тому всі близькі дізналися про це так само, як і більшість українців з новин. Звичайно, приємно мати такий кредит довіри. Я, насправді, надихаюся українцями, які з таким оптимізмом проходять ці складні часи, які знаходять час для того, щоб переглянути наші змагання, для того, щоб написати повідомлення підтримки».

Єлизавета: «Першою дізналася мама, вона, звичайно, була рада. Тато ще раніше питав, чи буду я нести прапор, — пригадує спортсменка, чий батько нині захищає українські кольори на фронті, і додає, — Я впевнена, що тато пишається мною і тим, що я беру участь в Олімпійських іграх, а зараз ще й тим, що я їх відкриватиму з українським прапором у руках».

Відповідальність і гордість

Владислав: «Це і надає крила, і накладає відповідальність. Показувати прапор на міжнародній арені в реаліях повномасштабної війни — надважлива місія. Представництво України, як ніколи, є важливим на міжнародних змаганнях».

Єлизавета: «Для мене це більше про момент гордості за себе, свої старання, також про привернення уваги до українського шорт-треку та його подальшого розвитку. Водночас це відповідальність за свій виступ на змаганнях. Мені хочеться дійсно проявити себе з кращої сторони і показати, що як і я, так і шорт-трек взагалі вартує уваги суспільства».